Читать онлайн книгу "Iван Богун"

Iван Богун
Ігор Анатолiйович Коляда

Степан Миколайович Борчук

Ігор Анатолiйович Ільницький


Знаменитi украiнцi
Усi сучасники Богуна вiдзначали його розум, хитрiсть, хоробрiсть i талант полководця. Вiн вiдмовився вiд реестрового чину i маеткiв, якi обiцяли йому поляки, i пiдтримав визвольну вiйну украiнського народу проти Польщi (1648–1657) з першого дня повстання. Саме в цiй вiйнi командир Вiнницького полку полковник Богун став легендою за життя.

Пiсля смертi Богдана Хмельницького один iз лiдерiв угруповання «старшин-державникiв», що не бажав нi пiдданства московського, нi пiдданства польського, нi пiдданства турецького чи шведського, а аж до своеi смертi прагнув творення самостiйноi Козацькоi держави.

Іван Богун – мудрий полководець, вiдважний козак та легендарна особистiсть, яка прикрашае своею могутньою постаттю сторiнки iсторii Украiни.





Ігор Ільницький, Степан Борчук, Ігор Коляда

Іван Богун


Присвячуемо нашим батькам, родинi та науковим наставникам



© І. А. Коляда, С. М. Борчук, І. В. Ільницький, 2021

© Є. В. Вдовиченко, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2009



І. Богун був представником свого столiття, але мав певнi достоiнства, певнi переконання i цим переконанням залишався вiрний до гробу… Прагнув повноi козацькоi свободи не скутоi пактами, привiлеями… Однаково ненавидiв усiх, хто на цю свободу зазiхав, навiть якщо йшла мова про звичайне втихомирення сваволi… Вiн бився до упаду в iм’я цiеi iдеi…

    Польський iсторик, краезнавець Подiлля Й. Ролле



І. Богун був тим героем, якого неспокiйний дух живе i досi i пекучим вогнем вриваеться в душу молодi. Вiн був найяскравiшим представником типу тогочасних украiнцiв, що зi смiхом зустрiчали небезпеку, не розв’язували вузли, а розрубували iх, не жебрали, а здобували, що вважали потрiбним здобути. Безперечно той тип мiг мати тисячi вад, що iх не мае пересiчна людина, може, бракувало багато чеснот, але вiн – i йому подiбнi – дали нам ту гостру емоцiю, яку вiдчуваемо, читаючи вищезгаданого автора, як цiла будова свiту, з яким вони боролися, в кровi й болотi лежала бiля iхнiх нiг…

    Украiнська поетеса О. Телiга



Жодному iншому дiячевi тiеi доби не вдавалося утримувати полковницький пiрнач протягом майже 15 рокiв. Нiкому iншому не вдалося отримати стiльки блискучих перемог. Нiкому iншому не вдавалося мати свою власну думку, як це робив Богун, не ризикуючи при цьому головою. Мабуть, тiльки Богун мiг помiрятися славою iз самим Богданом Хмельницьким. І лише вiн – один з небагатьох – не прагнув використати свою популярнiсть для отримання гетьманськоi булави. Благородний шляхтич i вiдважний лицар-козак, вiн став легендою ще за життя.

    Історикиня козацтва Т. Яковлева-Таiрова




Частина перша

Іван Богун. Походження. Легенди. Версii


Пошли нам, Боже, нинi Богунiв,
Щоб вберегли омрiяну Державу,
Щоб виростили лицарських синiв,
Щоб воскресили розiп’яту славу.

    Євгенiя Лещук

Конфуцiй стверджував: «Часто iсторiю цiлих народiв, держав творять особистостi».

Упродовж бiльш нiж 350 рокiв до бiографii полковника І. Богуна привернута увага iсторикiв. Недостатнiсть та неповнота джерел не дозволяе вивчити та вiдтворити цiлiсний портрет постатi І. Богуна, комплексно реконструювати бiографiю видатного козацького звитяжця.

Історики минулого i сучаснi дискутують з приводу питання: чи полковники І. Богун та І. Федорович (Федоренко), якi згадуються у тогочасних джерелах, це рiзнi особи, чи це одна й та ж особа. Однi доводять перше, iншi – друге. А вiдповiдно iснують вiдмiннi бiографii видатного сина украiнського народу.

Існують рiзнi версii походження прiзвища «Богун». Так, анонiмний автор умовно названого твору «Вiршована хронiка» (1682 р.) каже, що прiзвище «Богун» походило вiд назви рiчки Богу (сучасна р. Пiвденний Буг; Boh – Bohun): «був полковник Богун, прозваний вiд рiчки Бог, котрий до короля прибув з козацтвом на военнi лiки проти Москви». Ця версiя також була популярна в народi, i ii наводив у одному з своiх листiв до видатного iсторика козацтва Д. Яворницького видатний украiнський актор П. Саксаганський.

В останньому виданнi «Реестру Вiйська Запорозького» Богун трактуеться як «назва рослини Ledum pat ustra» (богульник, свiтлолюбна рослина, що цвiте у травнi-червнi, росте у заболочених i сирих соснових, рiдше мiшаних лiсах, на торф’яних болотах).

Іван Богун, i у цьому iсторики одноголоснi, – представник украiнськоi православноi шляхетськоi династii Федоровичiв. Вiн був «благородний шляхтич i лицар-козак».

Його батько, Федiр Богун, як припускае сучасна iсторикиня Т. Таiрова-Яковлева, походив iз старовинного украiнського православного роду Федоровичiв, що з’явився в Украiнi, «прибывши с Литвы» (згадуеться у документах 20-х рр. ХVII ст.), але, перебуваючи серед козакiв, отримав прiзвисько Богун. Точно так же, як Конашевич-Сагайдачний, Вишневецький-Гайда, Іскра-Остряниця, Тимофiй Шкамат-Носач.

Саме слово «Федорович» перекладаеться з старогрецькоi як «Богом даний», адже в Украiнi було дуже широко поширене iм’я «Богдан» («богом даний») замiсть «Федiр». Сам Іван Федорович Богун, як вiдмiчае вже згадана Т. Таiрова-Яковлева, у всiх офiцiйних документах (у реестрi 1649 р. пiд Корсунським договором зi Швецiею 1656 р.) iменуе себе по батьковi – «Іван Федорович», а не на прiзвище «Іван Богун».

Серед предкiв І. Богуна iсторики називають Данила Федоровича, вiдомого ватажка украiнських козакiв на службi у короля Яна Собеського.

Батько Івана – Федор (Теодор) Богун, за припущенням iсторикiв, – православний шляхтич гербу «Ястржембец» (назву гербу дав яструб, зображений в нашоломнику): на блакитному полi золота пiдкова з золотим Кавалерським хрестом.

Федiр Богун орендував мiстечко Бубнов (в воеводствi Киiвському, пiд Каневом, недалеко вiд Черкас) i вiв вельми незалежне для православного шляхтича життя, часом роблячи «наiзди» на сусiдiв-полякiв. Одним з таких сусiдiв-суперникiв був Олександр Олекшiч, з сином якого Павлом згодом листувався Іван Богун.

Ми не маемо достовiрних вiдомостей про дату народження І. Богуна. Історики припускають, що вiн народився близько 1608 р. i на момент Хмельниччини йому було приблизно 40 рокiв.

І. Богун, за припущеннями, був вище середнього зросту, мiцний у плечах, волосся темно-русяве, очi свiтлi.

Як представник родовоi украiнськоi шляхти Іван Богун мав здобути досить високу освiту. Вiн, можливо, навчався в однiй iз братських шкiл або в польському колегiумi, а можливо й у Киево-Могилянському колегiумi. Прекрасний почерк Богуна-Федоровича, як вiдмiчають дослiдники, який вiдповiдае всiм достоiнств украiнського бароко, не залишае сумнiвiв в його освiченостi.

Припускають, що Іван Богун мiг володiти шiстьма iноземними мовами. Вiн не лише розмовляв, а й писав i читав. Згодом у нього були дружнi стосунки з унiкального таланту людиною, генеральним писарем Івана Виговського Юрком Немиричем, який закiнчив чотири унiверситети в Європi, дружив з королем Францii та Швецii, а нiмецькi герцоги вважали за честь приймати його.

Ще за однiею версiею, письменника Олекандра Дмитрука, зовсiм юним Івана вiдправили на навчання до Нiмеччини, де вiн здобув фах iнженера-фортифiкатора. Дмитрук пише: «…Ще пiдлiтком юного Івана, рятуючи вiд сваволi магнатiв Калиновських, вiдвозять у Берлiн, де вiн не просто перебувае, а навчаеться. Закiнчивши унiверситет, здобувае фах iнженера-фортифiкатора. Це единий випадок в iсторii, коли украiнський старшина мав такий рiвень пiдготовки». Згодом наука стала в нагодi: оборони, якi вiн органiзовував, нiхто не здолав. Факт навчання в Берлiнi, за припущенням О. Дмитрука, пiдтверджено згадкою австрiйського дипломата, який був присутнiй на змаганнях iз фехтування i вiдзначив особливу вправнiсть та перемогу студента Богуна.

У роки Хмельниччини І. Богун виявить себе ще i майстром зимових боiв. Тому поляки називатимуть його «хитрим зимовим лисом». Ще задовго до поширення цiеi практики, вiн здогадався на зиму кувати коней iншими пiдковами – з шипами…

Про його молодiсть також нiчого невiдомо. Мабуть, як i iншi сини шляхти, з молодих лiт вправлявся у вiйськовiй справi, бо часи були складними. І тiльки шляхтич, вправний воiн, мiг розраховувати на кар’ерний та життевий успiх. Так, за однiею з версiй, Богун мiг одночасно орудувати двома шаблями, що дуже i дуже складно робити, особливо сидячи на конi. Якщо це так, то вiн умiв лише за допомогою нiг керувати конем.

Деякi iсторики-краезнавцi наводять повiдомлення про те, що в І. Богуна була задовга шабля. Що це означае? Шабля пiдбиралася кожним козаком iндивiдуально. Їi лезо мало бути вiд кiнчика пальцiв до плеча. Якщо в Богуна шабля довша, нiж в iнших, то значить, рука теж була довша.

І. Богун, як вважае Т. Таiрова-Яковлева, був серед козакiв, якi з Я. Іскрою-Остряниним (Остряницею) пiсля козацького повстання, у 1638 р. вiдступили в майбутню Слобiдську Украiну та заснували з дозволу московського царя мiстечко Чугуiв. У 1641 р. козаки збунтувалися, вбили Я. Іскру-Острянина та розiйшлися.

Тривожнi роки «золотого спокою польськоi шляхти» (1638–1647 роки) Богун провiв в Дикому полi на Сiверському Дiнцi, отримуючи чудову школу «загоничiв», як називали на жаргонi того часу отаманiв, якi воювали з татарами. «Загоничi», або «вождi полови», так само не визнавали нi польського короля, нi московського царя. Тiкаючи вiд переслiдувань полякiв-католикiв, запорозькi «злодiйськi черкаси» (так iх називали московити) проникали на Сiверський Донець в пошуках здобичi i розваг.

Розсварившись з московськими урядовцями в 1641 роцi, частина козакiв полишила район Чугуева i пiшла звiдти, перетворившись у вольницю, яка нiкому не пiдкоряеться.

Саме цим роком датуються першi достовiрнi згадки про І. Богуна, якi Б. Флоря пов’язав з «Азовським сидiнням», коли запорозькi та донськi козаки упродовж 1637–1642 р. обороняли фортецю Азов вiд вiйськ Османськоi iмперii. Саме тодi султан Османськоi iмперii Ібрагiм І послав пiд це мiсто близько 240 тис. чол. вiйська та 200 бойових кораблiв. Козаки вiдбили 24 атаки i примусили ворога з великими втратами (до 79 тис. чол.) вiдступити. Одним iз загонiв, на думку Б. Флорi, що протистояв кримським татарам на Боровському перевозi через Сiверський Донець, керував «отаман Іванець», тобто Богун. Останнiй дiяв там i в наступному, 1642 роцi. Далi наводяться унiкальнi свiдчення сучасникiв-«черкашен» Степана (Стеньки), який служив у прикордонному мiстi Валуйках, та Тимофiя Остаф’ева, котрий перебував на росiйськiй вiйськовiй службi. За iхнiми даними, Іван Богун на початку 1640-х рокiв служив польському королю й отримував звичайну для реестровця платню. 20 травня 1643 року джерела зафiксували вiйськову сутичку мiж росiйським загоном на чолi з В. Струковим, направленим з Воронежа на Дон, та кримськими татарами, i кiнними «черкесами» в кiлькостi 200 чол. зi «старiйшиною» Іваном Богуном та Федьком у районi Козацького перевозу. Пiсля того запорожцi перейшли Сiверський Донець, побували на р. Мiус, звiдти вiдправились у «Литву».

У 1643–1645 роках Богун повернувся на береги Сiверського Донця. Пiсля того брав участь у походах проти татар.

1645 року Іван Богун уже воюе разом iз знаменитим отаманом Семеном Забузьким (саме тим, кого поляки у 1649 р. проголосили гетьманом замiсть Богдана Хмельницького). Ім’я Забузького постiйно зустрiчаеться в Донських справах 1642–1645 рр.

Перебування Богуна на Сiверському Донцi, на думку ряду дослiдникiв, й пояснюе його вiдсутнiсть у перших битвах Хмельниччини 1648 року.

Наприкiнцi 1630-х – на початку 1640-х рр. І. Богун одружився. Іменi його дружини iсторiя не зберегла. За переказами, Іван Богун вiнчався у церквi Святого Миколи Чудотворця у Вiнницi.

У подружжя Федоровичiв-Богунiв з’явилося два сина. Так, як стверджуе О. Дмитрук, в одному джерелi згадуеться, що старшого сина полковника звали Тимофiем. Згодом, за полковництва Абазина вiн був сотником у мiстечку Тростянець на Вiнниччинi. Про молодшого поки що зустрiчалась згадка лише в одному документi i щось ствердно казати складно.

У книзi «Малороссiйский гербовник» вказано, що полковник мав сина Григорiя та онука Леонтiя. Вони були вiйськовими товаришами.

Історику О. Однороженку вдалося знайти зображення печатки та встановити, як насправдi виглядав герб вiнницького полковника Івана Богуна. На печатцi зображено герб – у ренесансному щитi напнутий лук зi стрiлою вiстрям додолу, згори двi шестипроменевi зiрки. Навколо лiтери – ИБПВ (Иванъ Богунъ полковникъ в?нницькии).

Івана Богуна знали i цiнували навiть вороги. Зокрема, польський критик Й. Ролле писав, що «з 80-ти дiячiв Хмельниччини Іван Богун найпрекраснiший – поеднаний розум, вiйськовi здiбностi, не заплямував себе жорстокiстю, вiдзначився високою моральнiстю i вiрнiстю високим iдеалам».

Польський iсторик середини ХVІІ ст. В. Коховський писав про І. Богуна – «смiливий, розумний… надзвичайно популярний, вмiе, як нiхто iнший, вдало дiяти; сильний i хитрий, як лис; людина вiдважна i завзята».

Татари називали його «демiр адам» (залiзна людина), зазначав iсторик Д. Мишко, нiби за звичку завжди носити пiд одежею тонкий сталевий панцир, який не брали кулi. Вiн взагалi здавався невразливим i серед татар про нього розповiдали багато байок, рiзних вигадок i страшних пригод.

Попри всi затемненi колiзii його життевого шляху, iз джерел i матерiалiв, що нам вiдомi, постае постать непересiчноi, яскравоi особистостi. Це був мужнiй, безстрашний i вiдважний воiн-козак, талановитий полководець, безкомпромiсний у своiй вiдданостi iдеi служiння своему народовi. Воiн-стратег, далекоглядний полiтик, Іван Богун був християнином з вражаючою iнтуiцiею i пророчим даром. Іван Богун – людина-символ багатьох чеснот – був високоморальний, мужнiй, з глибокою iнтуiцiею i пророчим вiдчуттям – як Надлюдина.

Іван Богун не прагнув слави, нi верховенства в командуваннi, мав братерську повагу до козакiв i надзвичайне вболiвання за долю свого народу, тому-то усi так любили його. Богуна природа надiлила винятковою красою, могутньою статурою, глибиною розуму i крицевою силою волi – все в однiй людинi, чим вражав вiн усiх прихильникiв i ворогiв – народiв iнших нацiй.

Цей козак-шляхтич мав здатнiсть уже самою своею присутнiстю заспокоювати тих, хто пiддавався панiцi, вселяти вiру в тих, кому забракло мужностi. Богун мав славу командира, здатного дати лад вiйську за найскрутнiших обставин i пiдпорядкувати ситуацiю собi.

Отже, «Богун» – спадкове козацьке прiзвисько православних шляхтичiв Федоровичiв.

Так, для офiцiйноi Речi Посполитоi вони були «Федоровичами», а для козакiв – «Богунами».




Частина друга

Славетний звитяжець Хмельниччини





Роздiл перший

Соратник Хмеля


Іван Богун е одним з найактивнiших вiйськових та полiтичних дiячiв нацiонально-визвольноi вiйни украiнського народу проти шляхетськоi Польщi середини ХVІІ ст.

Як свiдчать народнi перекази та iсторичнi думи, iншi джерела й оцiнки iсторикiв (Голобуцький В., Гуржiй О.) Іван Богун е одним iз чотирьох – вiн, Максим Кривонiс, Мартин Пушкар, Матвiй Борохович – найближчих соратникiв Богдана Хмельницького.

Проте серед iсторикiв козаччини iснують рiзнi погляди щодо участi І. Богуна у перших битвах 1648 р. нацiонально-визвольноi вiйни середини ХVІІ ст.

Однi твердять, що, як свiдчать джерела, І. Богун бере активну участь у боротьбi проти полякiв. І. Богун, як зазначае В. Голобуцький, дiевий учасник таемних нарад, органiзованих Б. Хмельницьким. Так, наприкiнцi 1647 року, (можливо у жовтнi), «вiдбулася так звана рада у дiбровi (це зiбрання на пасiках) поблизу Чигирина… де Богдан Хмельницький i його чотири найближчi соратники – Максим Кривонiс, Мартин Пушкар, Іван Богун i Матвiй Борохович – обiцяли повернути козацькi права всiм тим, хто був позбавлений iх».

Видатний украiнський iсторик М. Грушевський у своiй працi «Історiя Украiни-Руси. – Т. ХІІІ» вказуе, що І. Богун бере дiяльну участь в операцiях пiд Львовом, цитуючи Кушевича, який називае спецiально «Богуна як речника такоi боротьби до кiнця: вiн, мовляв, раз у раз доказував Хмельницькому потребу йти «до Вiсли», розпалюючи вогонь внутрiшньоi вiйни. І це в тiм часi здавалося таким не трудним, що для Кушевича се стае доказом незручностi Хмельницького в використаннi своiх побiд, коли вiн не розвалив тодi Польщi до останку. «Всi тодi сподiвалися, що Хмельницький пройде в саму середину Польщi, розвалить ii й знищить саме iм’я – але богато було таких, що вмiли побiждати, але не вмiли користати с побiди».

Украiнський iсторик В. Замлинський вказуе: «уже тi першi битви (пiд Жовтими Водами i Корсунем) дарували Богдановi на все життя побратимiв – Максима Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна, Івана Ганжу, Михайла Кричевського… З ними були вигранi всi наступнi битви Визвольноi вiйни».

Сучасна iсторикиня козацтва Т. Яковлева-Таiрова, навпаки, заперечуе участь І. Богуна у перших битвах 1648 року: пiд Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, пояснюючи це тим фактом, що у цей час вiн перебував у районi Сiверського Дiнця. Історикиня вважае, що беззаперечною е участь І. Богуна у подiях перiоду 1650–1656 рр.: в обох оборонах Уманi, Брацлавля, Дрижиполя, походi 1657 р. на допомогу Ракочi (схоже, йдеться про трансильванського князя Ракоцi Дердя ІІ (вiдомого також як Георгiй та Юрiй ІІ); сполучення cz в угорських власних назвах означае звук, близький до Ц, на вiдмiну вiд польскоi мови, де воно означае Ч). Вона також вважае, що Богуна призначено полковником до наступу вiйськ Богдана Хмельницького на Львiв (1648 р.).

В. Шевчук у коментарях до т. І «Лiтопису» Самiйла Величка подае iнформацiю, що «Богун Іван був з лютого 1649 р. подiльский полковник».

Сучасний украiнський iсторик О. Гуржiй зазначае: «I. Богун зайняв найвищий ранг у полку в перiод мiж складанням «Реестру Вiйська Запорозького», яке здiйснювалось восени 1649 р., й початком серпня 1650 року. Для Украiни то був дуже складний i тривожний час».

Украiнський iсторик Григорiй Казмiрчук знайшов в архiвах документи, у яких записано: «5 грудня 1649 р. був висвячений на кальницького полковника старшиною кальницького, уманського, черкаського полкiв i архимандритом дияконом Онуфрiем Іван Богун. На предмiстi мiстечка Кальник ним власноручно був посаджений дуб, який символiзуе могутнiсть козацького роду». Цей здоровий i мiцний, з великою й густою кроною дуб, в обхватi понад чотири метри, висотою понад 20 м, i нинi зростае у селi Кальник Іллiнецького району на Вiнниччинi.

У 1650 р. за виняткову хоробрiсть, непримиреннiсть до ворогiв i вiйськовi здiбностi Богдан Хмельницький призначае Івана Богуна полковником Вiнницького полку, який мав обороняти захiднi кордони визволеноi територii Украiни.

1650 року за органiзаторськi здiбностi та вiйськовий талант Івана Богуна призначено ще i кальницьким полковником.

З сiчня 1651 року І. Богун – кальницький i вiнницький полковник.

У цi ж роки полковник І. Богун стае активним учасником дипломатичноi дiяльностi гетьмана Богдана. Богун часто-густо перебував поряд з Хмелем i не лише мав уже певний вплив на нього, а й деякою мiрою визначав зовнiшню полiтику Козацькоi держави.

Так, у 1650 р., як вказуе iсторик О. Гуржiй, вiн активний учасник переговорiв украiнського гетьмана, польського короля, кримського хана i росiйського уряду про подальшу долю Украiни. «Уже казалось, все шло на лад, вдруг в одно мгновенье что-то новое; разные перемены, тяжелые и вреднье случайности и вмешательства, которых разум не может предотвратить и постичь. Потому письмо к вам я должен начать с того, что там и высланный ко мне староста черкаський, мой родной брат, застал все в спокойствии; все испортил потом один бунтовщик, какой-то полковник Богун, и моей близости к запорожскому гетьману так помешал, что я едва смог снова ее возобновить», – писав у листi до польського короля з приводу переговорiв його з Хмельницьким сенатор i киiвський воевода Адам Кисiль.

У тому ж 1650 роцi вiдбулася козацька рада в Чигиринi. На нiй були присутнi посли: вiд росiйського царя – князь Василь Бутурлiн, польського короля – канцлер Любомирський та Адам Кисiль, турецького султана – Осман-ага й сiлiстрiйський паша Узук-Алi (Узух-Алi). Кожний з них вiд iменi свого сюзерена пропонував Б. Хмельницькому заступництво.

В оточеннi гетьмана думки з цього приводу розiдилися. Сам же керманич з деякими своiми «старими» прибiчниками схилявся до протекцii московськоi. Богун з «молодими» («нововписаними») козаками нiбито виступив проти такого рiшення, пояснюючи це тим, шо у Московськiй державi пануе невiльництво i крiпацтво.

Для Украiни це був дуже складний i тривожний час. На Подiлля Іван Богун прибув за наказом Богдана Хмельницького «для наведення порядку i заспокоення бiдних людей, щоби вже бiльше кровi пролито не було». «Наказую, щоб нiхто надалi не смiв на Подiлля до Кам’янця вiйська приводити… що вiн мае намiр карати будь-яких порушникiв кордонiв, але все-таки вважае, що краще буде, щоб ми в довiрi жили, як предки нашi, волею Божею», – звертався полковник до всього населення.

Отже, незаперечним залишаеться той факт, що І. Богун – активний прихильник гетьмана Богдана Хмельницького у його справi боротьби за нацiональне визволення украiнського народу. Вiйськова кар’ера Івана Богуна була довготривалою, що забезпечило йому роль одного з найбiльш наближених до гетьмана Б. Хмельницького полковникiв, який, як згадано вище, не лише мав певний вплив на нього, але й деякою мiрою визначав полiтику в Козацькiй державi 50—60-х рр. ХVІІ ст.




Роздiл другий

Славетний оборонець Вiнницi


З сiчня 1651 року І. Богун – кальницький i вiнницький полковник.

Вiйськова кампанiя 1651 р., пiдготовка до якоi йшла з осенi 1650 р. i продовжувалася у сiчнi 1651 р., розпочалася на початку лютого 1651 р., коли коронний гетьман Мартин Калиновський, порушивши умови Зборiвського миру (1649 року) i розiславши наказ про збiр вiйськ, повiв польськi вiйська у напрямку Бару, готуючись до виступу проти «бунтiвного хлопства».





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=66748433) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке

Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения